У своїх роботах Бруно Бетельхейм узагальнив основні психологічні стратегії придушення і зламу особистості. Загалом вони універсальні не лише в умовах концтаборів. У різних варіаціях вони повторювалися і повторюються практично на всіх рівнях життя суспільства: від родини до держави. Нацисти тільки зібрали це все в єдиний концентрат насильства і жаху і робили біомасу за досить короткий часовий проміжок. Що ж це за способи перетворення особистості в біомасу?
Правило 1. Примусити людину займатися безглуздою роботою.
Одне з улюблених занять есесівців - змушувати людей робити абсолютно безглузду роботу, причому ув'язнені розуміли, що вона не має сенсу. Тягати каміння з одного місця на інше, рити ями голими руками, коли лопати лежали поруч. Навіщо?Чим це відрізняється від «тому що треба» або «твоя справа виконувати, а не думати»?
Правило 2. Ввести взаємовиключні правила, порушення яких неминучі.
Це правило створювало атмосферу постійного страху бути впійманим. Люди були змушені домовлятися з наглядачами або помічниками СС з числа ув'язнених, впадаючи від них у повну залежність. Розгорталося велике поле для шантажу: наглядачі і помічники могли звертати увагу на порушення, а могли і не звертати - в обмін на ті чи інші послуги.Абсурдність і суперечливість державних законів в нашій країні - чи не найунікальніше явище в світі.
Правило 3. Ввести колективну відповідальність.
Колективна відповідальність розмиває особисту - це давно відоме правило. Але в умовах, коли ціна помилки дуже висока, колективна відповідальність перетворює всіх членів групи в наглядачів один за одним. Сам колектив стає мимовільним союзником СС і табірної адміністрації.Нерідко, підкоряючись хвилинній примхі , есесівець віддавав черговий безглуздий наказ. Прагнення вислужитись в'їдається в психіку так сильно, що завжди знаходилися ув'язнені, які довго дотримувалися цього наказу (навіть коли есесівець про нього забував хвилин через п'ять) і примушували до цього інших. Так, одного разу наглядач наказав групі ув'язнених мити черевики зовні і всередині водою з милом. Черевики ставали твердими, як камінь, натирали ноги. Наказ більше ніколи не повторювався. Але багато в'язнів серед тих, хто давно знаходився в таборі продовжували щодня мити зсередини свої черевики і прискцпувались до всіх, хто цього не робив, за недбалість і бруд.
Принцип групової відповідальності... Коли «всі винні», або коли конкретну людину бачать тільки як представника стереотипної групи, а не як виразника власної думки ) .
Це три «вхідні найперші правила». Наступні три, чавлять з підготовленої вже особистості біомасу.
Правило 4. Змусити людей повірити в те, що від них нічого не залежить.
Для цього варто створи непередбачуване середовище, в якому неможливо щось планувати, примусити людей жити за інструкцією, присікати будь-яку ініціативу.
Групу чеських ув'язнених знищили так. На деякий час їх виділяли як «благородних» , які мають право на певні привілеї, дали жити у відносному комфорті без роботи і знущань. Потім чехів раптово кинули на роботу в кар'єр, де були найгірші умови праці та найбільша смертність, урізавши при цьому харчовий раціон. Потім знову - в пристойне житло й легку роботу, через кілька місяців - знову в кар'єр і т.п. У живих з цієї групи не залишилося нікого. Повна непідконтрольність власного життя, неможливість передбачити, за що тебе заохочують або карають, вибивають грунт з-під ніг. Особистість не встигає виробити стратегії адаптації, вона дезорганізуєтся повністю.
«Виживання людини залежить від її здатності зберегти за собою деяку область вільної поведінки, утримувати контроль над важливими аспектами життя, незважаючи на умови, які здаються нестерпними... Навіть незначна, символічна можливість діяти або не діяти, але по своїй волі, дозволила вижити мені і залишитись таким, як я». (в лапках - цитати Б. Беттельхейма).
Групу чеських ув'язнених знищили так. На деякий час їх виділяли як «благородних» , які мають право на певні привілеї, дали жити у відносному комфорті без роботи і знущань. Потім чехів раптово кинули на роботу в кар'єр, де були найгірші умови праці та найбільша смертність, урізавши при цьому харчовий раціон. Потім знову - в пристойне житло й легку роботу, через кілька місяців - знову в кар'єр і т.п. У живих з цієї групи не залишилося нікого. Повна непідконтрольність власного життя, неможливість передбачити, за що тебе заохочують або карають, вибивають грунт з-під ніг. Особистість не встигає виробити стратегії адаптації, вона дезорганізуєтся повністю.
«Виживання людини залежить від її здатності зберегти за собою деяку область вільної поведінки, утримувати контроль над важливими аспектами життя, незважаючи на умови, які здаються нестерпними... Навіть незначна, символічна можливість діяти або не діяти, але по своїй волі, дозволила вижити мені і залишитись таким, як я». (в лапках - цитати Б. Беттельхейма).
Жорстий розпорядок дня постійно підганяв людей. Якщо одну-дві хвилини забаритися на вмиванні - запізнишся в туалет. Затримаєшся з прибиранням свого ліжка (в Дахау тоді ще були ліжка) - не буде тобі сніданку, й без того мізерного. Поспіх, острах запізнитися, ні секунди задуматися і зупинитися... Постійно тебе підганяють два суворі жостокі наглядачі: час і страх. Не ти плануєш свій день. Не ти обираєш, чим тобі займатися. І ти не знаєш , що з тобою буде потім. Покарання та заохочення йшли без будь-якої системи. Якщо на перших порах ув'язнені думали, що хороша праця врятує їх від покарання, то потім приходило розуміння, що ніщо не гарантує від відправки видобувати каміння в кар'єрі (найсмертоносніше заняття) . І нагороджували просто так. Це справа примхи есесівця.
Авторитарним організаціям дуже вигідно це правило й понині, воно забезпечує відсутність активності та ініціативи. Ми звикли й тягнемо лямку, тому що чуємо майже не щодня «від тебе нічого не залежить» , «ну і чого ви добилися» , «так було і буде завжди».
Правило 5. Змусити людей робити вигляд, що вони нічого не бачать і не чують.
Беттельхейм описує таку ситуацію. Есесівець б'є людину. Мимо проходить колона рабів, яка, помітивши побиття, дружно відвертає голови в бік і різко прискорюється, всім своїм виглядом показуючи, що «не помітилили» того, що відбувається. Есесівець, не відриваючись від свого заняття, кричить «молодці!». Тому що ув'язнені продемонстрували, що засвоїли правило «не знати й не бачити того, в що носа встромляти не потрібно». А в ув'язнених посилюється сором, почуття безсилля й, одночасно, вони мимоволі стають спільниками есесівця, граючи в його гру, за його правилами.У сім'ях, де процвітає насиллля, нерідка ситуація, коли будь-хто з родичів все бачить і розуміє, але робить вигляд, що нічого не бачить і не знає. У тоталітарних державах правило «все знаємо, але робимо вигляд, закриваємо очі, моя хата скраю ...» - найважливіша умова їх існування.
Правило 6. Змусити людей переступити останню внутрішню межу.
«Щоб не стати ходячим трупом, а залишитися людиною, нехай приниженим і деградованим, необхідно було весь час усвідомлювати, де проходить та межа, через яку немає повернення, межа, далі якої не можна відступати ні за яких обставин, навіть якщо це загрожує твоєму життю. Усвідомлювати, що якщо ти вижив ціною переходу за цю межу, то будеш продовжувати життя, що втрачає будь-яке значення».Беттельхейм наводить приклад історії про «останню межу». Одного разу есесівець звернув увагу на двох євреїв, які «сачкували». Він змусив їх лягти в брудну канаву, підкликав в'язня-поляка з сусідньої бригади і наказав закопати євреїв живцем. Поляк відмовився. Есесівець став його бити, але поляк продовжував відмовлятися. Тоді наглядач наказав їм помінятися місцями, і ті жиди отримали наказ закопати поляка. І вони стали закопувати свого товариша по нещастю без найменших вагань. Коли поляка майже закопали, есесівець наказав їм зупинитися, викопати його назад, а потім знову самим лягти в канаву. І знову наказав поляку їх закопати. Цього разу він підкорився - або з почуття помсти, або думаючи, що есесівець їх теж пощадить в останню хвилину. Але доглядач не помилував: він притоптав чобітьми землю над головами жертв. Через п'ять хвилин їх - одного мертвого, а іншого вмираючого - відправили в крематорій.
Результат реалізації всіх правил:
«Ув'язнені, які засвоїли думку, що постійно нав'язувалась СС, що їм нема на що сподіватися, повіривши, що вони ніяк не можуть впливати на своє існування - такі ув'язнені ставали, в буквальному сенсі, ходячими трупами... ».Процес перетворення в таких зомбі був простий і наочний. Спочатку людина припиняла діяти по своїй волі: у неї не залишалося внутрішнього джерела енергії, все, що вона робила, визначалося тиском з боку наглядачів. Вони автоматично виконували накази, без будь-якої вибірковості. Потім вони переставали піднімати ноги при ходьбі, починали дуже характерно шаркати. Потім вони починали дивитися тільки перед собою. І тоді наступала смерть.
У зомбі люди перетворюються тоді, коли відкидають будь-яку спробу осмислити власну поведінку і доходять до стану, коли вони можуть прийняти все, що завгодно, все, що виходить ззовні. «Ті, хто вижили, зрозуміли те, чого раніше не усвідомлювали: вони володіють останньою, але, можливо, найважливішою людською свободою - за будь-яких обставин вибирати своє власне ставлення до подій». Там, де немає власного ставлення, починається зомбі.
Тема масової поведінки найбільш повно розкрита Бруно Бетельхеймом у книзі "Обізнане серце" 1960 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар